|
|
Колишній капітан столичного "Динамо" та збірної України захисник Олександр Головко, 34 роки, заснував спортивний клуб "Атлетік-Ас". Там і запропонував зустрітися. Повів до невеликого затишного кабінету. Замовив коктейль та чай. Переглянув останні новини з Інтернету. Гаразд, можемо починати, сказав. - Чи поїдете у ролі глядача на Кубок світу? - Ні. У липні закінчується контракт із "Таврією". Продовжено його не буде, а у футбол на високому рівні грати хочеться. Тому займатимуся подальшим працевлаштуванням. Чекатиму пропозицій. Ще не награвся. А закінчують нехай ті, хто нажив собі пузо у 34 роки. Я його не маю. - Ви підтримуєте зв’язок з нашими збірниками? - Зараз їх краще не чіпати. - Чого може досягти Україна на Мундіалі? - Чого завгодно. Сюрпризи не виключені. Але вихід з групи буде хорошим результатом. - Кого вважаєте фаворитами Кубка? - Німців, бразильців, французів, аргентинців. - Рівень футболу останнім часом вирівнявся? - Так. - Тоді чому на масштабних турнірах немає нових фаворитів? - Є поняття середнього рівня. Він зростає. А "займатися спортом високих досягнень" можуть, як і раніше, одиниці. - Перший реальний шанс потрапити на Мундіаль Україна мала наприкінці 1997-го. Тоді у плей-оф поступилися хорватам. Чим пояснити ту поразку? - Матч у Загребі програли тактично. Почали вести невластиву нам гру першим номером. Хоча до того у відбірному циклі діяли від оборони. - Винен Йожеф Сабо - тодішній тренер? - Ні, футболісти. Сабо не давав настанови бігти вперед. - Через два роки до фінальної частини чемпіонату Європи-2000 Україну не пустила Словенія. Вирішальний матч проходив у Києві в снігову заметіль. Це вплинуло на результат? - Ні. Але то був найсумніший момент у моїй футбольній кар’єрі. Після матчу в роздягальні плакав. І не тільки я. Деякі хлопці взагалі били стіни, волали. - А був ще й плей-оф до Кубка світу-2002 з німцями. - Досі дивуюсь, як підопічні Феллера зуміли відновитися за три дні, які розділили перший матч і другий. Простими методами домогтися цього було нереально. Німеччина на той момент була далеко не сильною командою. Із "зірок" хіба що Кан. А в Дортмунді вони діяли так, немов інопланетяни прилетіли захоплювати Землю. Інша причина - неоптимальний склад українців. - Який головний фактор успіху збірної у відбірному турнірі до Кубка світу-2006? - Кажуть, мікроклімат у команді поліпшився. Усе це маячня. Мікроклімат у таборі збірної був чудовим при будь-якому тренерові. Кажу це сміливо, адже грав за національну команду ще у 1995-му, коли її тренував Анатолій Коньков. Чому вийшли саме зараз? Просто забили більше, ніж пропустили. І, звичайно, тренерський фарт. Блохін - фартовий тренер. Сабо не був таким. Валерій Васильович на той момент - теж, з якихось причин. - За кого, крім України, вболіватимете на Кубку світу? - Було б непогано, щоб виграли англійці. Щиро вони у футбол грають. - Сім років тому ви могли опинитися у тамтешній прем’єр-лізі. Їздили на оглядини до "Ліверпуля". Чому так і не стали гравцем "червоних"? - У "Ліверпуля" було чотири кандидати на одне місце. Реально я на той момент коштував утричі дорожче, ніж камерунець Сонг, якого і взяли. - 1995 року ви перейшли до "Динамо" з "Таврії" і одразу завоювали тверде місце в основі. Що допомогло? - Цілеспрямованість та внутрішня злість. У Сімферополі була гарна школа становлення. Тоді у Криму важко було і жити, і працювати. Навколо команди крутилися нечисті люди і гроші. - Ви грали і заднім, і переднім захисником. Де зручніше? - Більше персонально звик діяти. Знав: моє завдання - не дати нападникові отримати м’яча. Був таким собі "собакою". - Проти кого найважче було діяти? - Проти Янкера з "Баварії". Переграв він мене у домашньому півфіналі Ліги чемпіонів 1999/2000. Габаритний форвард, не рівня мені. - 1992 року "Таврія"перемогла у фінальному матчі "Динамо". Це була несподіванка? - Чому? "Динамо" було кращим за іменами, за фінансами, але не за грою. Грали дві рівні команди. - Лобановський на матчі особисто кожного гравця настроював? - Ні. Викликав усіх захисників. Отримуєш завдання. "Готовий, здоровий?" - запитує. Киваєш головою - і пішов. А на полі вже сам вирішуєш, як краще діяти. - У вашій кар’єрі Владислав Ващук був найкращим партнером? - Ми навіть не перегукувалися, діяли на автоматі. Поза полем підтримували товариські стосунки. У мене взагалі в команді друзів не було. Найкращий мій друг - дружина. Їй я довіряю те, про що ніхто не знає. - Як познайомилися? - У Сімферополі Ірина працювала в магазині. Прийшов щось купити. Це була любов з першого погляду. - Чому Ірина вже не працює на телеканалі "Інтер"? - Туди прийшла нова команда. Вона дружині не сподобалася. Ну й добре - народила мені другу дитину. Зараз - домогосподарка. І не скажу, що їй це не подобається. - Чому ви пішли з "Динамо"? - Я вже не підходив для того, що далі було у команді. - Що ж там відбувалося? - Зміна поколінь, прихід гравців, не всі з яких відповідали клубному рівневі. Люди не виділялися на тренуваннях, але у склад потрапляли. Були і на тренуваннях конфлікти. - Рукоприкладство? - Ну... Здоровий чоловічий колектив. Зі своєю ієрархією, акцентами... Источник: Роман Шахрай, „Газета по-українськи” a href="http://www.fcdynamo.kiev.ua" target=_blank>Официальный сайт ФК "Динамо" |